Вступ
Мета даної роботи - вивчити, проаналізувати і висвітлити теоретичні основи інтерактивного навчання як педагогічної технології; з’ясувати можливості її застосування на уроках з різних навчальних предметів;
продемонструвати на прикладах варіативність вибору методів і форм організації процесу пізнання молодших школярів.
Завданнями роботи є аналіз висвітлення проблеми у науковій літературі; з’ясування потенціалу навчальних предметів у застосування інтерактивної методики; практична перевірка ефективності даної технології; опрацювання методичних рекомендацій з організації навчальної діяльності інтерактивними методами.
Об’єктом дослідження курсової роботи є організація навчання в початковій ланці відповідно до сучасних суспільних умов і вимог. Предметом дослідження є методика застосування інтерактивних технологій в навчальному процесі .
Актуальність теми визначається Державними актами про освіту (Закон України «Про освіту», Закон України про загальну середню освіту), в яких остання визначається як «основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави». [5, с.1]
Питання інтерактивності навчання дає змогу реалізувати мету освіти: «…всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства…» [5,с.1] , а також її принципів, зокрема: гуманізму, демократизму, пріоритетності загальнолюдських духовних цінностей.
Застосування інтерактивних технологій як засобів організації навчального процесу ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого і компетентнісного підходів, що зумовлює чітке визначення результативної складової засвоєння змісту освіти.
Державними стандартами початкової загальної освіти визначено: «Протягом навчання у початковій школі учні повинні оволодіти ключовими компетентностями, які передбачають їх особистісно-соціальний та інтелектуальний розвиток, формуються на міжпредметній основі та є інтегрованим результатом предметних і міжпредметних компетенцій». [4, с.3]. Тому особливого значення набуває якісна організація навчально-виховного процесу. Ця проблема була актуальною завжди, її становлення відбувалося з розвитком суспільства: змінювались потреби суспільства – змінювались форми організації. Наразі у практиці початкової школи застосовується велика кількість педагогічних технологій різного рівня: від технологій – систем навчання до технологій викладання окремих навчальних курсів, предметів, і технологій – способів навчання.
Під час підготовки до виконання курсової роботи було опрацьовано наукову та методичну літературу, Державні документи про освіту. Це допомогло у написанні теоретичної частини, а також дало змогу знайти наукове підґрунтя власним практичним наробкам.
Дана робота містить вступ, теоретичний розділ про висвітлення проблеми у науковій літературі. Другий розділ розкриває методику застосування інтерактивних технологій та методичні рекомендації для вчителів. У висновках оцінено ступінь досягнення мети та виконання завдань роботи.
Розділ І
Теоретичні положення про інтерактивне навчання
як педагогічну технологію
1.1. Проблема організації навчальної діяльності молодших школярів
інтерактивними методами у науковій літературі
З урахуванням нової філософії освіти і суспільною потребою у творчій особистості, в педагогічній теорії і практиці тривають пошуки оптимальних і перспективних шляхів демократизації, гуманізації та індивідуалізації навчально-виховного процесу, спрямованих на реалізацію можливостей кожного.
Більше 2400 років тому філософ Конфуцій сказав: «Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу, я пам’ятаю. Те, що я роблю, я розумію.» Ці твердження доводять необхідність використання активних методів навчання. На основі слів китайського педагога можна визначити положення інтерактивного навчання: «Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром» [16, с.14]. Набагато важче навчити, ніж просто розповісти. Процес навчання не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активної участі у цьому процесі. Пояснення й демонстрація самі по собі ніколи не дадуть справжніх, стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання [16, с.14].
Які сильні сторони інтерактивних методів навчання? Насамперед – підвищення «ККД» процесу засвоєння інформації. За даними американських учених учень засвоює матеріал:
· під час лекції – на 5%;
· під час читання – на 10%;
· під час роботи з відео/аудіо матеріалами – на 20%;
· під час демонстрації – на 30%;
· під час дискусії – 50%;
· під час практики – на 75%;
· під час навчання інших – на 90%. [3, с.26].
«Чим зумовлені такі результати? Для того, щоб зрозуміти цей механізм, пригадаємо, як працює наш мозок. Інформація, яка поступає в нього, не просто записується, а й аналізується, обробляється. Щоб ефективно обробити інформацію, необхідно задіяти як зовнішні, так і внутрішні фактори. Коли ми обговорюємо проблеми з іншими, ставимо запитання, наш мозок працює набагато краще. В літературі описано результати дослідження, коли викладач, пояснюючи матеріал блоками, пропонував учням обговорити кожну частину, а потім продовжував пояснення. В результаті такого навчання засвоєння матеріалу було вдвічі ефективнішим, ніж при монологічному поясненні.
Ще краще, якщо ми можемо щось зробити з інформацією, щоб отримати зворотний зв’язок: викласти своїми словами, навести свої приклади, показати подібні прояви та ознаки в інших явищах і процесах, знайти зв’язок з іншими процесами і явищами, передбачити деякі наслідки, знайти протилежності тощо.» [16, с.11-12]
«Майбутнє - за системою навчання, що вкладалася б у схему учень – технологія – учитель, за якої викладач перетворюється на педагога – методолога, технолога, а учень стає активним учасником процесу навчання». [16, с.19]
Ще на початку 20-х років минулого століття у працях відомих педагогів (І.П.Павлов, А.А.Ухтомський, С.Т.Шацький, В.М.Бехтерєв) з’являються терміни «педагогічна технологія» та «педагогічна техніка». Педагогічна техніка визначалась як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на ефективну організацію навчального процесу. Під терміном «технологія» деякі вчені розуміють управління педагогічними процесами, інші – способи організації діяльності учнів. «Можна припустити, що відмінність між технологією і методикою у сфері освіти полягає в тому ж, в чому відмінність між технологією і ремісництвом у виробничій сфері». [16, с.20]
Інтерактивне навчання можна розглядати як сукупність технологій. Інтерактивне навчання – це така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть школяра у колективному процесі навчального пізнання. На відміну від методик, інтерактивні навчальні технології не вибираються для виконання певних навчальних завдань, а самою своєю структурою визначають кінцевий результат. [ 16, с.23]
В ході реформування початкової школи особливо актуальною є проблема взаємодії учасників навчально-виховного процесу, що зумовлює потребу у виявленні, науковій розробці та апробації ефективних способів організації взаємодії вчителя і учнів у навчально-виховному процесі.
«З’ясовано, що взаємодія – процес безпосереднього чи опосередкованого впливу вчителя і учнів один на одного, який породжує їх взаємну обумовленість і зв’язок, взаємоперехід, взаємотворчість. У психолого-педагогічних дослідженнях термін «педагогічна взаємодія» позначається різними поняттями: «педагогічні відносини», «педагогічний взаємозв’язок», «співробітництво», «співпраця», «співтворчість». У наукових працях визначилася думка про те, що передумовою ефективності педагогічної взаємодії є емпатія – розуміння емоційного стану, проникнення в переживання іншої людини, в її внутрішній світ. Вчені вважають емпатію феноменом людської свідомості, яка виявляється у здатності бачити світ очима іншої людини, відчувати її переживання і потреби.
Емпатія є внутрішньою стороною педагогічної взаємодії, що реалізується
через спілкування, співробітництво, співтворчість всіх учасників навчально-виховного процесу для досягнення спільної мети діяльності.» [1, с.55]
Таким чином, взаємодія вчителя і учнів – цілісна соціально-педагогічна система, яка складається з «єдності перцептивного (співсвідомість), комунікативного (спілкування) та інтерактивного (співробітництво, співтворчість) компонентів, які взаємообумовлюють один одного: вчитель може зрозуміти внутрішній світ учня, спілкуючись з ним, довіра і відкритість у спілкуванні виникає за умови розуміння вчителем внутрішнього світу учня. Результат співпраці та співтворчості залежить від передбачення емоційних реакцій іншої людини в конкретних ситуаціях» [1, с.55].
Важливим є не стільки комунікативний бік цієї взаємодії, скільки інтерактивний та перцептивний, і виявлення ефективних способів їх організації. Адже інтеракція – це шлях формування творчої особистості, створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дитини, для її саморозкриття, самоутвердження. Це співнавчання, в якому вчитель і учні рівноправні суб’єкти процесу навчання. Вчитель керує розумовою діяльністю учнів, спрямовує їх, залучаючи до діяльності через пізнання світу і себе в ньому – реалізує важливий принцип гуманної педагогіки М. Монтессорі: «Допоможи мені зробити це самому»[1, с.55 ]
«В умовах введення нових Державних стандартів початкової загальної освіти особливо актуальною є проблема формування загальнонавчальних та предметних компетенцій школярів. Реалізація Національної стратегії освіти в Україні на період до 2021 року передбачає пошук ефективних шляхів підвищення якості й конкурентоспроможності освіти. Вимоги суспільства і держави - формування й розвиток конкурентоспроможності особистості школяра як суб’єкта навчальної діяльності з високим рівнем розвитку інтелектуального та творчого потенціалу, розвиненою здатністю приймати відповідальні рішення.
На практиці це означає, що успішний випускник початкової школи вміє співпрацювати з однолітками та знаходити порозуміння з дорослими, навчений
працювати в команді, має розвинені лідерські якості, толерантний і комунікативний.
Чому обрано технології інтерактивного навчання? Цільове призначення технології полягає в тому, що діти вчаться співпрацювати».[17, с.52]
О. Я. Савченко в одній із статтей наголошує: «Діалогічність навчання, широке використання парної і групової роботи є потужним імпульсом активності мислительної діяльності дітей різних рівнів мислення. Ці переваги з’являються внаслідок того, що в групах відбувається жвавий обмін думками, є можливість виявити більший обсяг знань, вислухати різні точки зору. У різних формах співпраці діти набувають досвід взаємного навчання, в них формуються такі риси характеру, як повага один до одного, довіра, уміння слухати, лідерські якості.» [23, с.5]
Інтерактивні підходи до навчання не є повністю новими для сучасної педагогіки. Частково вони використовувались ще в перші десятиріччя минулого століття. Застосовувані в той час бригадно-лабораторний та проектний методи, робота в парах змінного складу, виробничі та трудові екскурсії і практики були передовим словом у педагогіці.
Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання можна знайти в працях В.Сухомлинського, творчості вчителів-новаторів Ш.Амонашвілі, В.Шаталова, Є.Ільїна, С.Лисенкової та інших, теорії розвивального навчання.
Отже, розвиток науки і техніки дав учителям та учням нові форми комунікації, нові типи вирішення навчальних завдань, перетворюючи вчителя з авторитарного викладача готових ідей у натхненника інтелектуального та творчого потенціалу учня.
1.2Потенціал навчальних предметів у застосуванні інтерактивної
методики
Потенціал освітніх галузей та окремих предметів у використанні інтерактивних методів організації навчальної діяльності молодших школярів є
значним. Але вибір методів повинен враховувати пізнавальні можливості та потреби молодшого шкільного віку; ґрунтуватися на принципах науковості, доступності, диференційованості, розвивальної спрямованості; відповідати структурі предметних компетентностей ( учень знає, вміє, застосовує, виявляє ставлення, оцінює тощо); забезпечувати оволодіння дітьми ключовими компетентностями (вміння вчитися, загальнокультурна, громадянська, соціальна, здоров’язбережувальна, з ІКТ). [4, с.3]
Мета освітньої галузі «Мова і літературознавство» - розвиток молодшого школяра як мовної особистості – передбачає такий провідний принцип: розвиток мовлення дітей. Саме інтерактивні методи якнайкраще сприяють реалізації цього принципу. Бо передбачають: комунікацію на рівні діалогу, полілогу, дискусії; створення проектів, зокрема: власні варіанти розвитку сюжету твору, складання групових літературних творів.
Мета освітньої галузі «Математика» - формування в учня математичної і ключових компетентностей, необхідних для його самореалізації у швидкозмінному світі – може бути реалізована через принципи інтерактивного навчання. Обчислювальні прийоми досить ефективно відпрацьовуються в парах змінного складу, розв’язування задач – в групах, рівнянь – в парах, застосування співвідношень між одиницями вимірювання величин – як проект одного дня.
Одним із завдань освітньої галузі «Людина і світ» є розвиток пізнавальної активності і самостійності, здатності до творчості,самовираження в спільній діяльності. Зміст освітньої галузі дає змогу якнайширше впроваджувати метод проектів як одну з інтерактивних технологій. Важливу роль відіграють також:
метод моделювання життєвих ситуацій, рольові ігри, метод «мозкового штурму», участь у природоохоронній діяльності тощо.
Реалізація завдань освітньої галузі «Технології» передбачає, зокрема: навчання формулюванню творчих задумів; розвиток уяви (фантазії) засобами
художнього конструювання у процесі пластичної творчості. Цьому може допомогти такий інтерактив як групова діяльність.
Однак, вчитель, що працює в класі з малою чисельністю учнів, має уважно підходити до вибору інтерактивних методик. Деякі з них з чисто технічних причин не можуть бути застосовані. Педагог може акцентувати увагу на роботі в парах, на колективних проектах, на інтерактивних вправах у фронтальному форматі.
Отже, інтерактивного навчання – це такі технології, що мають невичерпний потенціал, і є полем для творчої діяльності вчителя, який перебуває в постійному пошуку успішної організації навчального процесу.
Щоб початкова школа була успішною, вона повинна бути сконцентрована на ідеї: «людина – не засіб, а мета, тому не дитину треба пристосовувати до системи освіти, а школу до неї» [19, с.24]. А вихователем повинен бути той, «який не затискує, а визволяє, не пригнічує, а підносить, не мне, а формує, не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує, переживає разом із дитиною багато натхненних хвилин…» - ось так образно, художньо і точно визначив роль вчителя Януш Корчак. Це визначення якнайкраще підходить саме для інтерактивних способів організації навчальної діяльності.
Розділ ІІ
Методика організації навчальної
діяльності через інтерактивні дії
2.1 Методика застосування інтерактивних методів
Якщо ми поділяємо ідеї особистісно зорієнтованої освіти, ставимо дитину у «центр», розвиваємо суб’єкт-суб’єктне навчання – основою має бути всебічне знання кожної дитини. Тоді можна створити реальний портрет свого класу, побачити перспективу його розвитку.
Молодший шкільний вік – перехідний період, у якому залишаються риси дошкільного дитинства і формуються типові особливості школяра. Цей вік багатий на приховані можливості розвитку, які дуже важливо своєчасно підтримувати, бо так закладаються та розвиваються основи багатьох психічних процесів.
Практична психологія озброює педагогів доступними методиками вивчення особистості школяра. Перші результати педагогічного спостереження доцільно доповнити тестами на визначення типу нервової системи і теппінг-тестом (сила збудження нервової системи, рівень працездатності). Варто робити це щороку, щоб зробити висновки про динаміку розвитку нервової системи школяра, вплив на неї навчально-колективної діяльності. Наступний тест на початковому етапі навчання – визначення самооцінки дитини. Він доповнює перші два і вберігає вчителя від стереотипів педагогічного впливу. Допомогти налагодити відверте спілкування з дитиною може малюнковий тест «Моя сім’я». Рівень розвитку і особливості психіки впливають на темп роботи учня на уроці. А якщо враховувати стан здоров’я та навіть сьогоднішній настрій, то різниця в швидкості і якості роботи учня є значною. Уроки мають захоплювати дітей, актуалізувати у них мотиваційні процеси, навчати самостійності у мисленні і діях. Сила впливу на учнів у великій мірі залежить від умінь і стилю роботи вчителя.
«Особливістю інтерактивного навчання є підготовка школяра до життя і громадянської активності в громадянському суспільстві і демократичній правовій державі на заняттях з будь-якого предмета шкільної програми».[16, с.82]
Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків. Як правило, це:
а) мотивація;
б) оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів;
в) надання необхідної інформації;
г) інтерактивна вправа – основна частина заняття;
д) підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку. [16, с.82]
Розглянемо їх докладніше.
Метою етапу мотивації є привернути увагу учнів до проблеми і викликати до неї інтерес. Мотивація дає змогу дітям усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати інший предмет, що перед ними поставлені інші завдання. Тут використовуються прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, інтерес до змісту та процесу,явищ та подій.[16,с.83] Наприклад, такою може бути методика проведення етапу мотивації на уроці української мови в 3 класі:
Тема: Спільнокореневі слова. Корінь слова.
Постановка проблеми: серед поданих слів зайти слова-родичі (біленьке, сірий, білка, червона, білий, білизна, зелені, побілити, більше).
Діти, як правило, спершу помиляються, додавши до споріднених слова з однаковим звучанням кореня, але з різним смисловим значенням.
Природознавство в 1 класі. Тема: Сонце та його значення для життя на Землі.
Формулюються проблемні питання: що або хто є найголовнішим на Землі? Уявіть, що Сонце зникло, що може статися?
Мета етапу представлення теми та очікуваних навчальних результатів – забезпечити розуміння учнями змісту їх діяльності. Цей етап має відповідати таким вимогам:
· висвітлювати результати діяльності на уроці учнів, а не вчителя;
· чітко показувати рівень очікуваних навчальних досягнень;
· сформулювати критерії оцінювання результатів;
· формулювання повинне бути чітким, коротким, зрозумілим.[16, с.86]
Наприклад, методика представлення теми на уроці математики в 2 класі:
Тема: Поняття про дію множення.
- Цей урок – перший з багатьох, які ми присвятимо дії множення, на якому лише «відчинимо двері у цікавий світ «Царства множення». Головне на сьогодні: зрозуміти і запам’ятати, що таке множення, як замінити додавання множенням і навпаки, читати приклади на множення різними способами і, що надважливо, розв’язувати прості задачі на множення. Наприкінці уроку кожен з вас отримає картку з завданнями і продемонструє, як потрудився на уроці, чи все зрозумів і запам’ятав, що треба ще пояснити і над чим попрацювати.
Урок з основ здоров’я в 2 класі. Тема: Культура харчування.
- Тепер ви знаєте, що крім культури поведінки, культури одягу, культури мовлення тощо, існує ще й культура харчування. На цьому уроці ви зрозумієте: що таке культура харчування, чому важливо її дотримуватись, проведете «майстер-клас» поведінки за столом. А в кінцевому підсумку виступите в ролі дієтологів, щоб показати свої знання і вміння.
Мета етапу надання необхідної інформації дати учням достатньо інформації для виконання практичних завдань шляхом інтерактивної взаємодії за мінімально короткий час.[16, с.90] Наприклад, такою може бути методика проведення етапу надання інформації на уроці розвитку зв’язного мовлення в 2 класі. Тема: Опис істоти за сюжетним малюнком, планом, змістом загадки.
Діти об’єднуються в пари чи малі групи, кожна з яких отримує картку з інформацією про білку. Завдання: вибрати лише ті речення і словосполучення, які є необхідними для опису тварини.
Урок природознавства в 4 класі. Тема: Запитання про природу: коли водойми нам дякують, а коли ображаються?
Діти об’єднуються в групи, отримують картки з інформацією про екологію водойм, опрацьовують її, а потім дають відповідь на питання уроку.
Основна частина уроку – інтерактивна вправа передбачає застосування педагогом 1-3 інтерактивних вправ, що добираються залежно від очікуваних результатів. Саме вони мають забезпечити досягнення мети уроку. Порядок проведення вправи:
· інструктаж: мета вправи, правила, послідовність дій і час виконання;
· об’єднання в групи, розподіл ролей;
· виконання завдання (вчитель виступає як організатор, помічник);
· презентація результатів;
· рефлексія: колективне обговорення або застосування інших прийомів [16, с.95]
Наприклад:
Урок з основ здоров’я в 2 класі.
Тема: Здоров’я і хвороби. Використовується технологія «Мозкового штурму». Пропонується два паралельних питання: ознаки здоров’я, ознаки хвороби.
Урок природознавства в 3 класі.
Тема: Використання води людиною. Охорона водойм. Використовується технологія «Два – чотири – всі разом». Пропонується питання: як не допустити забруднення водойм.
Урок читання в 2 класі.
Тема: В.Сенцовський, Бабусин онучок. Використовується технологія «Метод ПРЕС». Пропонується висловитись з приводу проблеми: кого з онуків можна назвати рідним насправді?
Функції етапу підбиття підсумків і оцінювання результатів: прояснити зміст опрацьованого; зіставити реальні результати з очікуваними; проаналізувати, чому відбулося так чи інакше; зробити висновки; закріпити чи
відкоригувати засвоєне;намітити нові теми для обміркування; встановити зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що потрібно вивчити; скласти план подальших дій. [8, с.30]
Однією з форм інтерактивного навчання є робота в парах змінного складу. «Протягом останніх десятиліть у педагогічній науці розробляється теорія колективних способів навчання, що втілила досвід педагога О.Г.Рівіна. Основним розробником цієї проблеми є вчений В.К.Дьяченко, ним запропонована концепція колективних способів навчання. Вона полягає в застосуванні:
· систематичних колективних занять (кожний учень повинен знати і вміти робити те, що знає і вміє робити той, хто його навчає);
· принципу обов’язкового і безперервного обміну знаннями (навчився сам – навчи іншого);
· принципу колективної праці (усі працюють з усіма і всі вчаться у всіх, загальна співпраця і взаємодопомога товаришів);
· принципу відповідності психофізичним можливостям, здібностям кожного;
· одночасного вивчення різних тем різними учнями;
· принципу співробітництва, виявлення педагогічних здібностей, прищеплення і розвиток комунікативних умінь;
· принципу вивчення навчального матеріалу великими блоками на інтенсивній інтегративній основі, тобто шляхом так званого «занурення».[18]
Колективна форма навчальних занять здійснюється за такими принципами:
· в кожний момент спілкування половина учнів говорить, половина слухає;найменша кількість учасників у групі – 4;робота в кожній парі носить тимчасовий характер;
· кожний учень по черзі є то учнем, то вчителем; найближчою метою кожного стає:навчити інших того, що знає сам; позиція викладача значно підвищує відповідальність за власні знання і поведінку;
· діяльність кожного стає суспільно корисною, кожен працює на колектив;
· кожен відповідає не тільки за свої знання і успіхи, але також за знання і успіхи своїх товаришів;
· головний принцип роботи – всі по черзі навчають кожного і кожен усіх;
· найважливіше завдання педагога – формувати в кожного майстерність, творчість викладання;
· повний збіг, єдність особистих і колективних інтересів: чим більше і краще я навчаю інших, тим більше і краще я знаю сам.[18]
Роботу в парах змінного складу (ПЗС) можна починати по-різному. Перший варіант: учасники кожної групи отримують різні завдання на одну тему, виконують їх самостійно, не спілкуючись в групі; вчитель перевіряє, коригує; після цього кожна група приступає до роботи в ПЗС. Другий варіант: кожний учасник групи отримує картку з завданнями і відповідями на них; опрацьовує їх сам; після цього починається робота в ПЗС.
На уроках читання можна взяти відпрацювання читання нового тексту (звичайно, при умові, що навичка читання в учнів класу добре сформована). Виучуваний текст ділиться на 4 частини. Кожний учасник групи самостійно готує читання свого уривка. Під час роботи в парі кожний учасник навчає свого візаві читати свій уривок. Після цього відбувається обмін уривками, і учасники міняються парами. Обмін уривками тексту і обмін парами відбувається до тої пори, поки кожний учень не відпрацює читання всього тексту. При такій організації роботи учень на протязі уроку набагато більше читає, ніж традиційно, а також вимушений уважніше і активніше слідкувати за читанням свого товариша, бо несе особисту відповідальність за його успіхи.
Вивчення напам’ять віршів також можна здійснювати в ПЗС. Принцип такий: кожну наступну строфу учень вивчає в іншій парі, попередньо
прочитавши новому напарнику напам’ять те, що вивчив перед цим з іншим учнем.
Необмежені можливості для використання робота в парах змінного складу має на уроках української мови: вивчення частин мови, тексту, речення, правопису, словотворення тощо. Наприклад: під час вивчення теми «Відмінювання іменників» у 4 класі кожний учасник групи отримує завдання самостійно в зошиті провідміняти іменник; після перевірки вчителем правильності група приступає до усної роботи в ПЗС, обмінюючись в парах зошитами; після закінчення роботи в групі кожен учень навчається відмінювати чотири іменники. В цей час вчитель спостерігає за роботою пар і при потребі приходить на допомогу, а також має можливість індивідуально попрацювати з учнями, які значно відстають в розвитку. Переваги цього способу: забезпечений пильний контроль, економія часу на уроці, вчителю не потрібно витрачати сили і час для підготовки карток, досягається висока ефективність і результативність навчання. Таким способом можна відпрацьовувати будь-яке питання з будь-якої теми, і завдання педагога – навчити вихованців методичним прийомам викладання.
Робота в парах змінного складу дає можливість вивчати матеріал великими блоками, так би мовити «занурюватись» в тему. Вибирається тема або підтема. Попередньо йде виклад навчального матеріалу блоком. Вчитель готує картки, в які включаються як теоретичні питання, так і практичні завдання. Кожна картка містить матеріал, відмінний від інших (кожна картка є самостійним входом в тему). За цими картками учні працюють на всіх уроках теми. Переваги такої організації навчальної праці очевидні: вся тема сприймається свідомістю учня як єдине ціле; спосіб «занурення» сприяє глибокому засвоєнню теми; теоретичні питання тісно переплітаються з практичними завданнями, що дає змогу відразу ж застосувати вивчене на
практиці; кожний учень працює під постійним контролем товариша і отримує саме ту допомогу , якої потребує на даний момент; активно розвиваються
комунікативні здібності дітей; поряд з навчанням відбувається виховання і самовиховання; високою також є результативність вивчення навчального матеріалу: учні показують високий і достатній рівень навчальних досягнень.
На уроках математики роботу в парах змінного складу можна ефективно використовувати для відпрацювання навички усної лічби. На відміну від фронтальної форми проведення, коли працює лише кілька учнів, робота в парах є інтерактивною: працюють всі, перевірено всіх. Даний елемент інтерактивного навчання повинен мати місце на всіх уроках математики, який без усної лічби неможливий. Не викликає в учнів труднощів робота в ПЗС над такими темами: розклад чисел на розрядні доданки, порівняння чисел, називання «сусідів» числа, продовження ряду чисел, знаходження зайвого числа, вивчення таблиць множення і ділення, вивчення складу чисел 1-10. Значно важчим для дітей є розв’язування задач і рівнянь в парах змінного складу. Тут повинна передувати клопітка робота з навчання учнів методики роботи над задачею та алгоритму пояснення розв’язування рівняння.
Орієнтованою на розвиток і утвердження особистості є групова робота як одна з інтерактивних технологій організації навчальної діяльності.
Групова форма навчальної діяльності виникла як альтернатива традиційним формам навчання. В її основу покладено ідеї Ж.Ж.Руссо, Й.Песталоцці, Дж.Дьюї про вільний розвиток дитини. Й.Песталоцці стверджував, що вміле поєднання індивідуальної і групової навчальної діяльності допомагає успішному навчанню дітей, а їх активність і самодіяльність підвищують ефективність уроку.
Групова діяльність:
· навчає школярів співпраці;
· стимулює моральні переживання взаємного навчання;
· формує комунікативні вміння молодших школяр
· сприяє активізації і результативності навчання;
· формує колективізм, моральні, гуманні якості особистості;
· виконує організаційну функцію: учні вчаться розподіляти обов’язки, спілкуватися між собою, розв’язуючи конфлікти.
Під час організації роботи в групах важливо не упустити, якою є доля участі кожного в межах групи. Якщо група різнорівнева, то «слабкий» учень може просто відмовчуватись, не беручи участі в дослідженні чи обговоренні, споживаючи готову інформацію. Це допустимо, якщо група працює над новим матеріалом. А коли матеріал добре відомий, доцільніше створювати однорівневі групи. Тоді серед «слабких» учнів виділиться порівняно «сильніший».
Під впливом ідей особистісно зорієнтованого навчання і виховання, створення інноваційних технологій метод проектів став знову актуальним у шкільній освіті і з повним правом може називатися інтерактивним, бо відповідає основним вимогам останнього. Дидактичними вимогами до використання проектної технології є: наявність особитісно значущої проблеми, задачі, яка передбачає пошукову діяльність, інтеграцію знань; практичне значення передбачуваних результатів; різні рівні самостійної діяльності учнів на уроках та в позаурочний час (індивідуальна, парна, групова, колективна); чітке планування проектної діяльності: мета, етапи, зміст, результат, час виконання, розподіл ролей); комплексне використання методів дослідження, які передбачають використання різних джерел інформації та різних форм співпраці учнів. [19, с.300]
Українська дидактика в останні роки збагатилася напрацюваннями з організації проектної діяльності учнів, що сприяє впровадженню методу проектів у практику початкової школи. Навчальні проекти в початкових класах
можуть бути моно- і міжпредметними за різної участі дітей. В проектній технології змінюються функції вчителя, головна з них – це співпраця з учнями.
Оскільки у проектній діяльності відтворюються основні етапи навчально-пізнавального процесу, то, відповідно, домінуючими будуть такі групи методів:
· методи первинного засвоєння змісту діяльності;
· методи стимулювання і мотивації навчання;
· методи відтворення певного способу діяльності та застосування прийомів проектної діяльності в процесі розв’язання задач;
· методи оцінювання діяльності. [8,с.12]
Участь учнів у навчальному проекті буде усвідомленою та продуктивною, якщо в процесі роботи вони знайдуть відповіді на такі питання:
1. Чому це важливо особисто для мене? (Мотивація)
2. Навіщо я буду працювати над проектом? (Мета)
3. Що я можу зробити для реалізації ідеї проекту? (Завдання)
4. Як я буду це робити? (Способи)
5. Що мені буде потрібно для роботи? (Засоби)
6. Що я отримаю в результаті? (Результат) [15, с.7]
Планування навчального проекту здійснюється за такими етапами:
І етап. Організація проекту (визначається мета, конкретизуються завдання)
ІІ етап. Планування проекту (визначаються шляхи розв’язання проблеми, формуються творчі групи, визначається продукт діяльності і форма його презентації).
ІІІ етап. Реалізація проекту (узагальнюються одержані матеріали, виконується робота згідно складеного плану, оформлюється результат).
ІУ етап. Підсумок проекту (презентація результатів роботи, рефлексія).
Приклади проектів на уроках сталого розвитку з курсу «Моя щаслива планета»
3клас. Тема 4: Сміття як проблема людства. Зустріч четверта. Проектне
завдання: підготувати інформаційний листок, у якому діти привернуть увагу інших до необхідності порятунку міста, планети від сміття.
4 клас. Тема 4: Піклування про рослини. Зустріч четверта. Проектне завдання: листівка-звернення до жителів вулиці, у якій міститиметься заклик не шкодити рослинам і просьба вийти на організовану посадку дерев і кущів.
4 клас. Тема 5: Зменшення непотрібних покупок. Зустріч четверта. Проектне завдання: плакат, яким діти застерігатимуть інших від зайвих покупок.
Отже, інтерактивні методи навчання є найбільш цікавими і ефективними. Під час інтерактивного навчання учень стає не об’єктом, а суб’єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку. Це формує у школярів внутрішню мотивацію до навчання та спонукає їх до саморозвитку та самоспостереження.
2.2. Методичні рекомендації щодо організації навчальної діяльності інтерактивними методами
Усе викладене вище аж ніяк не означає, що потрібно впроваджувати тільки інтерактивне навчання. Для навчальної діяльності школяра важливі всі рівні пізнання і всі види методик та технологій. О.Пометун в своїй роботі [16, с.14-16] подає таблицю, де показує сильні і слабкі сторони пасивного, активного та інтерактивного навчання. Беззаперечно, у сучасному світі успішним може стати той, хто вміє думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї і концепції, і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, трактувати її і застосовувати в конкретних умовах. Саме цьому і сприяють інтерактивні технології.
Для того, щоб подолати труднощі у застосуванні інтерактивних технологій, О.Пометун радить наступне:
· Інтеракція потребує значного часу на підготовку. Необхідно починати з поступового застосування окремих елементів. Краще добре підготувати кілька інтерактивних занять, ніж часто проводити наспіх підготовлені «ігри».
· Можна провести з учнями організаційне заняття і створити правила роботи в класі. На початку варто використовувати прості технології – робота в парах, малих групах, мозковий штурм тощо.
· Інтерактивне навчання – не самоціль, а засіб, який дає можливості реалізувати особистісно зорієнтоване навчання.
· Якщо застосування інтерактивної моделі не дає результатів, треба переглянути використану стратегію й обережно підходити до її використання.
· Для результативного примінення інтерактивного навчання, зокрема, для того, щоб охопити весь необхідний матеріал і детально його вивчити, педагог повинен старанно планувати свою роботу, щоб:
ü дати завдання учням для попередньої підготовки;
ü відібрати для уроку такі інтерактивні вправи, які дали б учням ключ до засвоєння теми;
ü під час самих інтерактивних вправ дати учням достатньо часу для обдумування завдання, щоб виключити механічність виконання;
ü на одному занятті можна використовувати одну-дві інтерактивні вправи, а не їх калейдоскоп;
ü дуже важливим є глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи;
ü проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, що не були пов’язані з інтерактивними завданнями.
· Для ефективного контролю за ходом процесу навчання за умов використання інтерактивної моделі навчання педагог повинен попередньо добре підготуватися:
ü добре вивчити і продумати основний і додатковий матеріал (тексти, зразки документів, приклади, ситуації, завдання для груп тощо);
ü старанно спланувати і розробити заняття: визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати питання і можливі відповіді, виробити критерії оцінки ефективності заняття;
ü мотивувати учнів до вивчення шляхом добору найцікавіших випадків, проблем;
ü передбачити різноманітні методи для привернення уваги учнів, налаштувати їх на роботу, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи.
Безумовно, не всі викладачі «створені» для інтерактивного навчання. Проте, використання його дає можливість для фахового росту, для зміни себе, для навчання разом з учнями. Зробити перший крок допоможе сам новий підхід до навчання та його завдань, за якого вчитель може одержати «право» не знати
відповіді на якісь питання. З іншого боку, після кількох старанно підготовлених уроків педагог зможе відчути, як змінилося ставлення до нього учнів, а також сама атмосфера у класі – і це стане додатковим стимулом до роботи з інтерактивними технологіями. [16, с.17-19]
Висновки
В процесі роботи над курсовою було вивчено і проаналізовано ряд наукових та методичних джерел, Державних актів, що безпосередньо чи опосередковано стосуються інтерактивних способів організації навчальної діяльності. Також з’ясовано деякі можливості їх застосування на уроках з різних навчальних предметів. Висвітлено практичне примінення інтеракцій в окремих фрагментах уроків. Опрацьовано методичні рекомендації щодо використання інтерактивних технологій.
Дослідження проблеми інтерактивності навчання сягає своїм корінням щонайменше ХІХ століття. Американський педагог і філософ Дж. Дьюї, як один із авторів методу проектів, був переконаний, що навчання повинне орієнтуватися на природний розвиток вроджених якостей дитини і в центрі змісту освіти має бути учень з його власними інтересами і потребами. Він та його послідовники розробили і обґрунтували дидактичні основи впровадження методу. Його застосовують в багатьох країнах світу, а з 90-х років і в школах України.
Термін «інтерактивна педагогіка» ввів у 1975 році німецький дослідник Ганс Фріц. Мета інтерактивного процесу в дослідженнях вченого – зміна і покращення моделей поведінки його учасників.
Дискусійним залишається питання, як в рамках класно-урочної системи забезпечити оволодіння учнями навичками саморозвитку особистості. Також
проблемним є питання підготовки і подальшого розвитку особистості педагога, який повинен реалізовувати ці чудові ідеї. В роботі сформульовані методичні рекомендації щодо практичного застосування інтерактивних технологій (за О.Пометун), які стосуються діяльності вчителя, його особистості та стилю спілкування.
Недосконалою в умовах інтерактивного навчання є методика і критерії оцінювання навчальних досягнень школярів. Тут багато залежить від
професійності вчителя, тому що універсальні критерії далеко не завжди підходять для інтерактивного навчання. Потрібно правильно визначити об’єкти контролю, розробити гнучкі критерії оцінювання, відібрати відповідні форми контролю, щоб забезпечити справедливість оцінки та її позитивну мотивацію.
Додаткового аналізу і уточнення вимагає дослідження потенціалу навчальних предметів у застосуванні інтерактивних методик, а також можливості та особливості їх примінення в роботі з різним складом учнів.
Практика показує, що одні й ті ж методи і прийоми неоднаково спрацьовують з різними контингентами учнів. Дослідження підтверджують, що не всі діти відразу розуміють і позитивно сприймають інтерактивні технології, а, особливо, інтерактивні уроки. В цьому випадку вчителю треба докласти зусиль, щоб: по-перше, змінити стиль спілкування дитини, який вона «принесла» з сім’ї; по-друге, мотивувати її на активність пізнання; по-третє, сформувати навики колективізму і толерантності, а також навики самоаналізу. Найуспішнішим для реалізації є метод роботи в парах змінного складу, в стаціонарних парах (учні опановують їх швидко, з ентузіазмом працюють, результативність є високою). Організація роботи в групах на уроках трудового навчання не викликає труднощів, бо доля участі кожного учасника вибирається без диктату, відповідно до здібностей і бажань. Методи «Мозкового штурму» та «Прес» є універсальним у застосуванні на будь-яких уроках і на багатьох етапах уроку.
Практика переконує, що кожний новий набір учнів в початкових класах вимагає корекції набору методик, іноді кардинальної зміни відпрацьованої системи роботи педагога, щоб не порушувати принципу «дитиноценризму».
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Башинська Т. Взаємодія вчителя і учнів у навчально-виховному процесі як педагогічна проблема. / Т.Башинська // Початкова школа. – 2004. - №12. – с. 55-58.
2. Бутрім В. Інтерактивні дидактичні ігри в початковій школі /К.: «Шкільний світ», 2007.- 110с.
3. Вербицька О. Інтерактивні методи навчання предметів природничого циклу. / О.Вербицька // Початкова школа. – 2007. - №6. – с.25-27
4. Державні стандарти початкової загальної освіти / [Електронний ресурс]/ Режим доступу: zakon5.rada.qov.ua/laws/show/462-2011-п
5. Закон України «Про освіту» / [Електронний ресурс]/osvita.ua/leqis/ation/law/223
6. Закон України про загальну середню освіту / [Електронний ресурс]/www.osvita.orq.ua/pravo/law_02/
7. Замашкіна О. Я.А.Коменський про розвиток дитячої особистості. / О.Замашкіна // Початкова школа. – 2000. - №3. – 47-50
8. Інноваційні технології в початковій школі / К.: «Шкільний світ», 2008.- 110с.
9. Комар О. Інтерактивні методи як інноваційна діяльність сучасного вчителя початкової школи. / О.Комар // Початкова школа. – 2010. - №7. – с.47-49.
10. Кочерга О. Вплив психофізіологічних можливостей учня на результат навчання. / О.Кочерга, Л.Назарова // Початкова школа. – 2015. - №3. – с.7-9.
11.Матвієнко П. Орієнтир на освітні технології. / П.Матвієнко // Початкова школа. – 2000. - №1. – с.3-4.
12. Навчальні програми для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням українською мовою. 1-4 класи / К.: Видавничий дім «Освіта», 2013.
13. Онопрієнко О. Предметна математична компетентність як дидактична категорія. / О.Онопрієнко // Початкова школа. – 2010. - №11. – с.47-49.
14. Падалка О. Педагогічні технології / О.Падалка, А.Нісімчук, І.Смолюк, О.Шпак / К.: Видавництво «Українська енциклопедія», 1995.- 137с.
15. Пометун О. Моя щаслива планета. Уроки для стійкого розвитку / О.Пометун, О.Онопрієнко, А.Цимбалару / К.: Видавничий дім «Освіта», 2011.-85с.
16. Пометун О.Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання / О. Пометун, Л.Пироженко/ К.: «Видавництво А.С.К.», 2003.-192с.
17.Попович Л. Формування комунікативної компетентності молодших школярів. / Л.Попович // Початкова школа. – 2015. - №1. – с.52-54
18. Рівін О.Г. Колективні способи навчання/[ Електоронний ресурс]/ zippo.net.ua/index.pxp?page_id=407
19. Савченко О.Я. Дидактика початкової освіти / К.: «Грамота», 2012.-503с.
20. Савченко О.Я. Виховний потенціал початкової освіти / К., 2009.- 225с.
21. Савченко О.Я. Новий етап у розвитку 4-річної початкової школи. / О.Я.Савченко // Початкова школа. – 2001. - №1. – с.6-10
22. Савченко О.Я. Вивчення особистості молодшого школяра як передумова успішної організації його навчальної діяльності. / О.Я.Савченко // Початкова школа. – 2012. - №3. – с.1-6
23. Савченко О.Я. Виховання розумної особистості, яка вміє самостійно вчитися / О.Я.Савченко // Початкова школа. – 2007. - №8. – с.1-5
24. Савченко О.Я. Якість початкової освіти: сутність і чинники впливу. / О.Я.Савченко // Початкова школа. -2009. - №8. – с.1-6.
Немає коментарів:
Дописати коментар